Експертиза. Допомога або втрата суверенітету: що не так з кредитами МВФ?

Міжнародний валютний фонд Організації об’єднаних націй почав свою діяльність в 1947 році як один з інститутів підтримки того світового прядка, який склався після Другої світової війни. Головний офіс МВФ знаходиться у Вашингтоні (США). Україна з 1992 року, майже 30 років є членом МВФ. За довгі роки співпраці наша країна отримала кредитів на кілька десятків мільярдів доларів.

Відносини з Міжнародним валютним фондом були безхмарними, але українська влада – хто б при ній не перебував – ніколи не переривала відносин з Фондом. На сьогоднішній день підсумком багаторічної співпраці з МВФ став борг в 11 млрд.доларів, на обслуговування якого йде до 5% доходів національного бюджету України, а економіка країни скоротилася на третину.

Звичайно, звинувачувати в цьому тільки МВФ не варто. Однак чому так сталося і як довго Україна зможе продовжувати вірити в те, що МВФ посприяє стабілізації ситуації в країні і переходу до стійкого зростання, залишається під питанням. За роз’ясненням Громадська експертиза звернулася до експертів.


Громадська експертиза – спільний постійно діючий проект “Вістей” і Українського інституту стратегій глобального розвитку і адаптації . Раз в тиждень професіонали критично розглядають найбільш резонансні рішення влади і звертають увагу громадськості на можливі ризики. Під керівництвом директора УІСГРА, Віктора Левицького, експерти (яким може виступити будь-який, що має суспільний авторитет фахівець) формулюють рекомендації для поліпшення ситуації.

Створюється враження, що, намагаючись запобігти “жахливий кінець”, МВФ перетворив українську дійсність в “жах без кінця”. Чому допомогу МВФ як мінімум не врятувала Україну від деградації?

Олександр Охріменко, президент Українського аналітичного центру:

МВФ дає кредит, тільки з розрахунком, що збільшиться золотовалютний резерв. Логіка яка, МВФ дав кредит, у нас золотовалютні резерви зросли і вважається, що якщо ці резерви знаходяться на хорошому рівні, то це підвищує інвестиційний імідж країни.

Але рано чи пізно цей кредит треба повертати, і зараз ситуація наступна. Ми гасимо кредити, взяті в 2014-2015 році. Якщо ми зараз візьмемо новий кредит, то ми погасимо старий кредит. Нісенітниця, так.

Дмитро Шпенов, народний депутат України:

Допомога МВФ не завжди сприймається правильно. Багато хто звик її розцінювати як “паличка-виручалочка”. Бракує коштів? Навіщо придумувати щось, якщо є МВФ. Звичайно, добре, що така можливість є. Але важливо не забувати, що подібний шлях до відступу позбавляє Україну мотивації підтримувати економіку і вибиратися з кризи власними силами. Розвивати промисловість, підтримувати малий і середній бізнес, інвестувати в розвиток технологій і багато іншого складніше, ніж просто отримати чергову позику. Поступово з “одного з” варіантів фінансової підтримки, МВФ перетворився в основний варіант. Чим більше ми будемо сподіватися на МВФ, тим більше Україна буде затягувати в кредитне болото, і тим складніше буде з нього вибратися.

Руслан Бортник, директор “Українського інституту аналізу та менеджменту політики”:

Мета МВФ це перш за все забезпечення контролю над фінансовою системою і економікою тієї чи іншої країни. Але оскільки за МВФ стоять інтереси або великих країн, або великих транснаціональних компаній, вони не зацікавлені в появі конкурента. Не одна з країн яка мала тривалий відношення з МВФ не стала успішною і процвітаючою або якимось конкурентом на зовнішніх ринках. Всі, хто добиралися з дна, починаючи з Китаю і закінчуючи Білоруссю вони все співпрацювали з МВФ або дуже коротко, або не співпрацює з МВФ взагалі. Якщо ти регулярно береш ці кредити, то твоя економіка йде в кому. Ти перетворюєшся на хронічного пацієнта.

Сергій Биков, політолог:

Нам часто кажуть політики, що якщо не отримаємо черговий транш МВФ, то нас чекає дефолт. І взагалі, ми в тотальній залежності від Фонду і повинні йому мало не всі гроші світу.

Нам не звикли говорити, що з 73 млрд доларів прямого державного боргу, Україна повинна МВФ трохи більше 4 млрд.

Основна маса зовнішнього боргу – це облігації зовнішньої державної позики – 23 млрд доларів. Майже половину з них (11,8 млрд) ми взяли в 2015 році.

Нагадайте, будь ласка, хто тоді очолював НБУ і валив банки.

Уважні помітили, що я пишу про 73 млрд державного боргу, але ж якщо додати гарантований державою борг, виходить вже 83 млрд доларів.

Так це дійсно так. Але важливо пам’ятати, що гарантований державою борг – це гроші, які брали підприємства і органи влади під гарантії держави. Але це ж не говорить, що борги потрібно покривати з центрального бюджету. Віддавати повинні ті, хто брав гроші.

Це все одно, якби ваш сусід взяв мікрохвильовку в кредит і вказав вас як поручителя. Навряд чи ви захочете віддавати кредит за сусіда. З гарантованим державою боргом та ж історія.

Тому зараз украй важливо, щоб уряд домовився з кредиторами і про відстрочку платежів на кілька років. Адже в 2020 і 2021 роках Україна повинна виплатити 24 млрд доларів. Погодьтеся, якщо ми зможемо відкласти ці платежі на кілька років, то зможемо інвестувати їх в промисловість, аграрний сектор і соціальну сферу.

Михайло Чаплига, політичний аналітик, правозахисник:

МВФ – це глобальний фінансовий інструмент, що дозволяє вам коштувати глобальний світовий порядок, на правах ринку, донора світової економіки. Якщо уряд погоджується на це, то воно отримує відповідний відкат, і країна вбудовується в глобальний порядок. Якщо країна не згодна, то вона повинна розвиватися самостійно, бути суб’єктної. І нести всі тяготи суб’єктної життя.

Якщо ви станете частиною глобального порядку то, ви делегіруете глобальному порядку свій захист, і багато функцій. Вам розкажуть, як працює медицина, як повинно працювати освіту, і тд тп. Це можна уявити як пенсіонера, який має багато картин. І каже, що віддасть всі ці картини того, хто буде за ним доглядати до смерті. МВФ і є той залицяльник. Але чим швидше ви помрете, тим швидше він забере вашу колекцію.


Якби ми сьогодні не віддавали вчорашні борги, в України були б десятки мільярдів гривень на розвиток економіки, боротьбу з COVID-19 і т.д. Однак ми змушені брати нові кредити. Чи є можливість “злізти з голки” МВФ?

Олександр Охріменко:

Якби не було Майдану, то ми б злізли з цієї голки. На кінець 2013 роки нам треба було погасити лише 1 млрд. Але, трапився Майдан, і ми набрали нових ( кредитів, – ред ). Зараз нам треба погасити 11 млрд. Але якщо не брати нові, то можна і погасити.

Дмитро Шпенов:

Історія не має умовного способу. Потрібно відштовхуватися від тієї реальності, яка є. Відмовитися від допомоги МВФ можна завжди. Питання буде в тому, звідки брати кошти для наповнення бюджету, для соціальних програм, для підтримки бізнесу, за чий рахунок віддавати існуючі борги. Тільки сильна і самостійна економіка допоможе Україні відмовитися від допомоги МВФ. Для цього уряду потрібно думати на два кроки вперед: проводити реформи, зміцнювати економіку, підвищувати ВВП, стимулювати розвиток бізнесу. В такому випадку ми зможемо поступово вийти на те, щоб якщо і продовжувати співпрацю з Фондом, то вже не як країна, яка залежить від кредитів.

Руслан Бортник:

Є внутрішня і зовнішня можливість. Внутрішня – це акумулювання внутрішнього ресурсу, виведення економіки з тіні. Експерти кажуть, що 60-100 млрд доларів на руках у людей. Ці гроші потрібно залучити в економіку, то шляхом легалізації, яку обіцяли по 5%, то чи спрощення легалізації цих коштів в облігації позики, українських, державних.

Але треба розуміти, що більшості гравців їх складно обґрунтувати. Такий механізм не дає впровадити МВФ. Вони кажуть, що номінально це буде легалізація незаконних коштів, отриманих злочинним шляхом. І втрата контролю МВФ над економікою України. Це складний механізм.

А простий механізм – це взяти гроші в інших місцях. Я думаю, що Україна із задоволенням би проінвестував Китай. При чому в тих же розмірах, і не висуваючи вимог соціального характеру. Ці гроші можна шукати на інших ринках.

Михайло Чаплига:

Питання ж не в МВФ. З ними нічого страшного немає, у них найнижчі відсотки, питання якраз в глобальних спекулянтів, які приходять з МВФ. Всі ось ці Яресько, піраміда Маркаровой – ось що страшно. МВФ – це фінансовий інститут, якщо ви їм не повернете грошей, то трагедії не станеться, панікувати будуть ті, хто прийшли разом з ними. Зараз Мінфіну дозволили працювати з деривативами на вторинному ринку, тобто ці облігації, які були виписані в свій час Яресько які поставили нашу країну в “позу зю”, не стоять зараз нічого, в умовах кризи. Бо не буде ніколи умова зростання ВВП в 6%, спрогнозуємо його падінні в 8%.

Що вимагають зовнішні кредитори? Вони вимагають викупити у них ці облігації. Уряд приймає закон, який дозволяє брати нові запозичення, де завгодно. Щоб викупити ці облігації, ціною наших боргів.

 

Новые транши МВФ сопровождаются требованиями (увеличение коммуналки, продажа земли, приватизация), которые ослабляют украинскую власть. Которая и так зависит от внешних сил – тех же кредитов МВФ. Это точно не утрата суверенитета?

 

Дмитро Шпенов:

У України завжди є вибір – приймати ці умови або відмовитися. Діалог з МВФ – це тривалий процес, що вимагає вміння вести переговори і знаходити консенсус. Від того, як влада вибудує діалог з Фондом, залежить майбутнє програм. Зараз ми бачимо, що МВФ, по суті, диктує нам, якою має бути бюджетна, соціальна, податкова політика, які реформи проводити і як їх проводити. Ситуацію, звичайно ж посилила і пандемія, яка зупинила економіку, змусила переписати бюджет і збільшити його дефіцит. Допомога МВФ потрібна. Важливо, щоб вона не коштувала Україні національних інтересів і майбутнього розвитку. Важливо, щоб влада не забувала, що МВФ – не панацея і продовжувала розвиток власної економіки.

Руслан Бортник:

Це дійсно десуверенізація. Вони дійшли до того що вимагають якісь судді повинні бути призначені. Які органи антикорупційні повинні бути, і хто в них повинен сидіти. Вони крім економічного сектора керують ще й судовою системою, антикорупційної системою, багатьма посадами в уряді.

Але що щодо цих вимог то це не просто. Люди, які орієнтуються на зовнішніх кредиторів, ці люди не займають пости в Україні, ці люди за погодженням, неформальному, формують цю пропозицію до МВФ, яке потім транслюється в меморандумі з МВФ, які потім подаються у нас як вимоги МВФ.

Михайло Чаплига:

Це однозначно втрата суверенітету, це зовнішнє управління. За радянських часів був термін “компрадорів”, я над ним сміявся в школі. Це коли приходить продажна частина внутрішньої еліти, яка за відкати і солодке життя готова здавати країну в оренду. МВФ не диктує що робити, МВФ хоче зрозуміти, що держава поверне гроші, плюс відсотки. І як воно це зробить. Якщо уряд не може дати чіткий економічний план для населення, то уряду пропонують план як обібрати власне населення.


ГОЛОС ВУЛИЦЬ :

Що для вас означає співробітництво України з МВФ і як Ви оцінюєте необхідність нового кредиту?

Євгенія, підприємець : “Будь-який кредит треба віддавати. Для того, щоб використовувати його з вигодою для себе – ці гроші потрібно кудись вкласти, щоб вони дали прибути. Я не знаю, куди в Україні можна вкласти гроші, щоб отримати прибуток. Відповідно ці гроші ми проїмо, попросимо потім ще і ще. а потім вже все одно, тому що віддавати доведеться нашим дітям, а вони, сподіваюся, поїдуть звідси жити в інші країни. Ось так не патріотично виходить “.

Ніна Олексіївна, учитель : “Якщо ми як країна не можемо жити за коштами і нам потрібні додаткові гроші, значить нам треба або економити або ці гроші заробляти. Будь кредит – це залежність від кого-то. Зараз землю вирішили продавати, а завтра, наприклад, школи. а що ви дивуєтеся? На Заході все освіта платна. Безкоштовно тільки для жебраків і мігрантів. тільки для них і рівень відповідний “.

Висновок Громадської експертизи

Створений для підтримки сформованого до середини ХХ століття світового порядку, Міжнародний валютний фонд ООН продовжує виконувати свою пряму функцію, працюючи в першу чергу в інтересах бенефіціарів цього прядка. Україна під керівництвом МВФ направляє зусилля на те, щоб в першу чергу виконати свої зобов’язання з підтримки глобальної фінансової стабільності – вчасно повертати борги, стримувати інфляцію, брати участь в транснаціональної торгівлі. Однак інтереси розвинених країн, що відповідають за стабільність світових ринків, завжди будуть пріоритетом МВФ. Україна з цієї точки зору не повинна бути світовим “порушником спокою”, а що там відбувається всередині країни – питання другорядне. Крім того, офіційні інтереси міжнародних інститутів (включаючи МВФ) обростають “гібридними” інтересами приватних компаній та осіб, які продавлюють іноді прямо корупційні рішення. В результаті зростають зовнішні борги (не тільки перед МВФ), а економічна ефективність держави знижується.

Продовжуючи співпрацю з МВФ, Україна буде в першу чергу і за всяку ціну виконувати його вимоги, а вже потім думати про власну економіці. На сьогоднішній день це призвело до того, що громадяни і підприємства нашої країни працюють на повернення старих кредитів і для отримання нових. Зрозуміло, чому ця “стабільність” так і не переросла в економічний прогрес і інвестиційну привабливість. Все це Володимир Зеленський розумів, ще будучи актором, коли в ролі президента Голобородько мобілізував український бізнес на те, щоб розрахуватися з МВФ і почати життя без боргів. У реальності все виявилося явно складніше. Але це не скасовує головної істини: необхідно витрачати гроші не на відсотки кредиторам, а на національну інфраструктуру і економіку. Тоді в України з’явиться і інвестиційна привабливість, і власні резерви для подолання криз, подібних до сьогоднішнього.